Що таке Міні Диск?

MiniDisc1

Міни Диск (MiniDisc або скорочено MD) – цифровий магнітооптичний носій інформації. Був розроблений і вперше представлений компанією Sony десь в 1992. MD розроблявся як заміна компакт-касет, які до того часу вже повністю вичерпали себе. Його можна використовувати для зберігання будь-якого виду цифрових даних. Використовує систему кодування MD ATRAC. Найбільш широко міні диски використовуються для зберігання аудіо інформації.

Розробка стандарту MiniDisc почалася в 1986 році, коли світ уже почав захоплювати перший масовий цифровий аудіоносій – компакт-диск. Формат CD був представлений в березні 1979, а перші серійні програвачі з’явилися у продажу в квітні 1982 року. Компакт-диски були добре прийняті любителями музики, які швидко оцінили широкий частотний і динамічний діапазон нового носія. Особливо вражала абсолютна тиша в паузах – на тлі характерного потріскування грамплатівки, заміною якої і виступив CD.

Міні-диск замислювався як наступник компакт-касети, тільки більш зручний в експлуатації і зберігає записи в цифровому вигляді. Робота над MiniDisc почалася в середині вісімдесятих – в «золотий вік» аудіокасет, коли був досягнутий «стеля» можливостей цього носія і всім провідним виробникам стали очевидні його принципові обмеження.

Новий носій повинен був залишатися настільки ж компактним і захищеним від зовнішніх впливів, як і компакт-касета, що дозволило б використовувати його не тільки в домашніх аудіосистемах, а й в автомобільних і портативних плеєрах. За якістю звучання він повинен був перевершувати аналогову касету і максимально наближатися до CD при істотно меншій ємності. Нарешті, неодмінною умовою повинна була бути можливість багаторазового самостійної записи на такий носій – з функціями стирання і монтажу.

В результаті в MiniDisc були реалізовані відразу кілька передових на той момент технологій, захищених безліччю патентів. В якості технології запису була обрана магнітооптична, в якій для запам’ятовування даних використовується лазер, розігріваючий до необхідної температури феромагнітний шар диска, і магнітна головка, що змінює намагніченість нагрітої ділянки. Для відтворення запису застосовується лазер меншої потужності: при відбитті променя від тієї чи іншої ділянки, залежно від його намагніченості, змінюється площина поляризації, що і фіксується оптичним датчиком.

Магнітооптична технологія давала міні-диску важливі переваги: ​​високу надійність зберігання запису і підвищену стійкість до магнітних полів, швидкий довільний доступ до будь-якого фрагменту запису, а також можливість багаторазового стирання і перезапису. Єдиним істотним на той момент недоліком вважалося високе енергоспоживання лазера в процесі запису, що обмежувало використання пишучих приводів в портативних пристроях. Втім, згодом стало зрозуміло, що MiniDisc настільки ж схильний до розмагнічування, як і звичайна плівка.

Диск діаметром 2,5 дюйма (64 мм) і ємністю 140 Мбайт встановлювався в жорсткий пластиковий корпус із механізмом шторкою – майже як у комп’ютерній дискеті.

MiniDisc2

Для кодування музики був застосований фірмовий алгоритм Sony Adaptive TRansform Acoustic Coding (ATRAC), заснований на психоакустичних особливостях людського слуху. По своїй ідеології ATRAC близький до MP3 та іншим форматам кодування звуку з втратами: інформація, нерозрізненої або малорозрізненої на слух для більшості людей, видаляється з файлу, а решта стискається до максимально компактного об’єму. В результаті 74 хвилини записи на 650 Мбайтах компакт-диска вдалося стиснути до 140 Мбайт ємності міні-диска. Базовий бітрейд першої версії ATRAC склав 292 Кбіт / с.

Формат MiniDisc та обладнання для запису і відтворення міні-дисків були офіційно представлені 12 січня 1992 року, однак новинка була прийнята досить прохолодно. За якістю звучання перші програвачі поступалися не тільки DAT-магнітофонам з алгоритмом запису без втрат, але навіть повністю забутим нині цифровим касетам DCC, також використовували психоакустичну схему стиснення. При цьому апаратура виявилася порівнянної за вартістю з СD-програвачами, що забезпечують набагато більш високу якість звуку.

У Sony не звикли закидати результати багаторічних розробок, тому інженери компанії почали вдосконалювати, насамперед, алгоритми стиснення ATRAC. Оригінальна версія ATRAC відрізнялася помітними артефактами стиснення і паразитними шумами, друга модифікація звучала трохи краще, а якісний прорив стався з появою версії ATRAC 3.5 в 1995 році. Формат став підтримувати розрядність 20 біт – вище, ніж у CD! – І в результаті записи стали звучати набагато природніше і музичніше.

Четверта версія ATRAC, що побачила світ у 1996-му році, дозволила ще більше підвищити якість звучання: вся внутрішня обробка даних проводилася з 24-бітною точністю при збереженні АЦП з розрядністю 20 біт. Версія ATRAC 4.5 застосовувалася у флагманських моделях серії ES і відрізнялася поліпшеною якістю кодування на високих бітрейдах. Розрядність АЦП виросла до 24 біт. Останній варіант класичного ATRAC DSP Type-R з’явився в 1998 році і, крім іншого, забезпечував високоякісне кодування високих частот.

Однак у середовищі аудіофілів за міні-диском вже закріпилася погана репутація, тому Sony була змушена знову привернути увагу до MiniDisc високоякісними деками топової серії ES – MSD-JA30ES і JA50ES, які отримали 20-бітові аналогово-цифрові перетворювачі і чудово звучать ЦАП.

MiniDisc3

Разом з тим з’явилася можливість випуску і недорогих апаратів з високою якістю звучання. Наочний приклад – дека MDS-JE500, що вийшла в 1996 році і побудована на чіпі CXD2650R з алгоритмом ATRAC 4. Ці апарати вже легко конкурували за якістю звучання з масовими CD-програвачами, а по сервісних функцій і випереджали їх.

Шосте покоління ATRAC, що з’явилося в 1999 році, отримало власну назву ATRAC3 (без пробілу). У цій реалізації були додані формати запису підвищеної тривалості MDLP: 2LP з бітрейдом 132 Кбіт / с і LP4 з бітрейдом до 66 Кбіт / с, що дозволяють записати на 80-хвилинний диск до 324 хвилин звуку. Модифікація ATRAC3 DSP Type-S об’єднала в собі кодек ATRAC3 з поліпшеною якістю відтворення низькобітрейдних записів MDLP і топовий кодек ATRAC1 Type-R першого покоління.

Наприкінці 2001 року у форматі MiniDisc нарешті з’явилася можливість копіювання записів на міні-диск не тільки в реальному часі. Розширення NetMD дозволило в прискореному режимі відправляти дані через інтерфейс USB c комп’ютера під управлінням Windows через фірмову програму SonicStage. При цьому записи в режимі SP можна було копіювати на швидкості до 1,6х, в режимі LP2 – на швидкості до 16х, а в режимі LP4 – до 32х або навіть 64х в порівнянні з реальною тривалістю записаної програми.

Нарешті, в січні 2004 року на ринок вийшла остання інкарнація MiniDisc – Hi-MD і кодек ATRAC3Plus. Одночасно були випущені міні-диски Hi-MD об’ємом 1 Гбайт, на які можна було записати до 45 годин музики з мінімальним бітрейдом 48 Кбіт / с, до 94 хвилин незжатої музики з бітрейтом 1411 Кбіт / с і частотою дискретизації 44,1 кГц у форматі Linear PCM або до 980 Мбайт комп’ютерних даних. У 2005 році почався випуск плеєрів Hi-MD з вбудованою підтримкою MP3, а в 2006-му вперше з’явилася можливість передачі цифрових файлів з MD-плеєрів на комп’ютер (за винятком дисків, записаних через SonicStage або OpenMG).

MiniDisc4

Кодек ATRAC Advanced Lossless дозволяв записувати музику у форматах ATRAC3 і ATRAC3plus, супроводжуючи їх службовим потоком для повного відновлення оригінального сигналу. При цьому плеєр міг декодувати як стислий формат, так і нестислий, що забезпечувало сумісність таких записів із застарілим обладнанням.

MiniDisc5

Дисководи Hi-MD стали з’являтися в комп’ютерах, що випускаються Sony. Такі диски відображалися як знімні накопичувачі з файловою системою FAT32. Перенесення файлів здійснювався засобами операційної системи, і лише для запису аудіодиску, відтвореного на MD-плеєрі, потрібно було користуватися програмою SonicStage.

У стандарті Hi-MD нарешті були усунені багато безглузді за нинішніми мірками «копірайтні» обмеження класичних MiniDisk – наприклад, проміжне перекодування в PCM переданих по NetMD файлів або неможливість перезапису «по цифрі» звуку, записаного «вживу» з мікрофону або лінійного входу ні через оптичний вихід, ні через USB (технологія Serial Copy Management System).

Всі ці обмеження спочатку були покликані запобігти «побітовое» копіювання захищених DRM файлів, допускаючи лише аналоговий перезапис з втратою якості. В останніх же версіях SonicStage залишилося єдине обмеження – неможливість редагувати треки на рекордері Hi-MD, записані на диск за допомогою цієї програми. При запису через оптичний або лінійний вхід таких обмежень немає.

Поки в Sony доводили до розуму алгоритми для апаратного кодування і декодування стисненого звуку, на дворі настав XXI століття – століття інтернету, MP3, Napster, файлообмінних мереж, iPod і флеш-плеєрів, пишучих приводів CD-, DVD- і Blu-ray. Складається враження, що весь цей час творці MiniDisc жили в якійсь іншій реальності і повернулися назад тільки до 2004 року. Героїзм, з яким Sony тягла цей давно морально застарілий формат до 2013 року, заслуговує окремої розмови.

Підтримка формату MiniDisc в Європі та Північній Америці була згорнута в 2008 році, як і доступ до фірмового музичного інтернет-магазину Connect. Втім, особливою популярністю міні-диски не користувалися ні в Старому Світі, ні в Новому. Мода на кишенькові MD-плеєри пройшла ще в кінці 90-х, а після цього міні-диски застосовувалися хіба що на радіостанціях і в музичних студіях, де потрібна швидкість доступу до різних фрагментів записів і простота редагування.

MiniDisc6

Однак у самій Японії і в деяких інших азіатських країнах міні-диск отримав набагато більш широке поширення. Він спочатку виявився більш доступною та зручною альтернативою CD, що для країни, яка проводить чимало часу в поїздах, довелося дуже до речі. Японська молодь до сих пір із задоволенням скуповує сингли модних виконавців на міні-дисках і записує на них цілі «живі» концерти. Не збирається закриватися і японська версія інтернет-магазину Connect. Не дивно, що деякі інші фірми, включаючи Onkyo, поки не збираються відмовлятися від випуску MD-плеєрів, хоча Sony припинила виробництво портативних MD-Walkman ще два роки тому.

Нам же залишається лише попрощатися з ще одним форматом, доля якого виявилася дуже непростою тільки тому, що його творці спробували поєднати непоєднуване: цифрові технології майбутнього з звичками великих корпорацій ігнорувати навколишню реальність і нав’язувати свої архаїчні правила гри.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.